![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
- civilians,
- conversation,
- despair,
- loneliness,
- night,
- war,
- боль,
- война,
- мирныелюди,
- ночь,
- разговор
Мысли о глобальном. / Global thoughts.
📝 Оригинальный текст записи
Ввел себе в привычку - гулять перед сном. Неважно будь то вечер, или ранее утро. Здесь конечно не Одесса, где люди подходят так, просто "имея сказать пару слов", а в основном за сигаретой.
Несколько дней назад подошла женщина и обратилась:
-дай пару сигарет ,мне еще долго бродить по городу, места найти себе не могу, сын неделю на связь не выходит.
С собой у меня была целая пачка, я поделился с ней, и продолжил думать о своем, глядя на ночное небо.
Чрез пол часа я увидел ее снова, все так же бесцельно слонявшейся по бульвару. Я подошел к ней, дал еще несколько сигарет и предложил ей чай, пока местный кофейник работал. От чая она отказалась, но сигареты - да. Утешить ее было трудно, но чтобы ей было легче, то признался тоже из "этого брата", мне повезло находится здесь и сейчас, хоть так же вдали от дома. С Ее сыном, сказал я, все должно быть хорошо, не всегда есть связь, как минимум в целях безопасности. У меня тоже пожилые родители, и я не могу им уделять время как хотелось бы.
Подобных случаев все больше. Люди походят за сигаретой, а оставляют кусочек соей боли. И почти всегда - об одном и том же.
Я все думаю - почему мы ждем решения наших проблем от "третьих сторон"? Каждый день -трагедии. Каждый день гибнут люди, и если присмотреться, всем кто называет себя "партнерами" плевать. Они не знают, что на самом деле творят пидары окупируя територии, как зомби из фильмов про пост апокалипсис идут на верную смерть пачками, и никто не знает зачем и почему...
Так и для меня, вопрос о том, как быть между наковальни и молота, если выхода физического на данный момент нет. Мне хотелось бы помочь нуждающимся, о ком государство и не думало, а в первую очередь хочется помочь себе.
Note trnslated in assistance with AI:
I've developed a habit — walking before sleep. Doesn't matter if it's late evening or early morning. Of course, this isn't Odesa, where people come up just like that, simply “to say a few words,” usually asking for a cigarette.
A few days ago, a woman approached me and said:
— Give me a couple of cigarettes. I’ve still got a long walk around the city, can’t find a place to be. My son hasn’t been in touch for a week.
I had a full pack with me, so I gave her some and continued thinking about my own stuff while looking up at the night sky.
Half an hour later, I saw her again, still wandering the boulevard aimlessly. I walked up, gave her a few more cigarettes, and offered her some tea while the local coffee spot was still open. She declined the tea, but took the smokes.
It was hard to comfort her, but to make her feel less alone, I confessed I’m one of “that kind” too. I’ve just been lucky to be here and now — even though I’m also far from home. I told her her son is probably okay. Sometimes there’s just no connection, even for safety reasons. I have elderly parents too, and I can’t give them as much time as I’d like.
These encounters happen more and more. People ask for cigarettes and leave behind a piece of their pain. And almost always — it’s the same pain.
I keep wondering — why do we wait for others to solve our problems? Every day — tragedies. Every day, people die. And if you look closer, all those who call themselves “partners” don’t care. They don’t know what those bastards are really doing while occupying territories. Like zombies from post-apocalyptic films — walking straight into death in waves. No one even knows why or what for...
And so I too face the question of what to do when caught between the hammer and the anvil, with no physical way out at the moment. I want to help those in need, those the state has forgotten — but first and foremost, I want to help myself.
no subject
читаю знову і знову, повертаюся до твоїх текстів і знімків.
чомусь знаходжу в них внутрішню опору для себе.
no subject
no subject
уявляю і не можу уявити це інше життя. немає з чим порівняти - хіба що зі столицею.
no subject
Столиця для мене перестала бути цікавою багато років тому, в ній більше немає моїх людей, а саме по собі місто більш відштовхує.
Особливо зараз, коли зруйновані Херсонські та Миколаївські ОВА,а в Києві зруйновані здебільшого цивільні житлові будинки.
Всюди, де немає поблизу активних бойових дій інше життя, майже звичайне, де немає FPV, артилерії та авіаударів. Життя звичайне наскільки це можливо
no subject
no subject
Колись столиця для мене була другим домом. Там просто інший світ, інше життя.
І колись найсмачніше морозиво)
no subject
стосовно морозива згодна, проте там є найсмачніше і досі ))
no subject
Хто знає, хто зможе опинитися в нагоді в скрутну годину.
Я намагаюсь хоч якось тримати зв'язок з тими, кого знав у нормальному житті і хто на свободі, це дуже складно.
no subject
тільки от люди сильно змінюються, знаєш. всі ці події сильно впливають. не скаржуся, просто констатую. звісно, тут все простіше, але це є, воно відчутно.
no subject
Це складно, бо інформацію приховують.
Люди хочуть спокою, розуміння ситуації та впевненості хоч в чомусь.
no subject
стосовно інформації, яку приховують, не зовсім зрозуміла, що саме ти маєш на увазі?
no subject
Приховують те, що переживають люди щодня(
no subject
я читаю Суспільне Херсон, не знаю, наскільки відображають реальність їхні матеріали.
у нас є місцеві кордон.медіа, вони обʼєктивні більш-менш.
так про Херсон, наприклад, щось знайти складно. про Суми і до війни мало хто знав, і зараз так само.
не знаю, мені здається, що у Харкові та Херсоні взагалі ситуація складніша.
no subject
В ньому +- актуальна інформація по наслідках була.
Нажаль ситуація і цих містах не виправиться, поки це не завершиться.
Немає сенсу порівнювати, треба просто боротись за себе, як роблять ті, хто і не знає де взагалі проходять бойові дії
no subject
так, я розумію. і на жаль не бачу, коли буде завершення.
у них зовсім інша боротьба. може в чомусь навіть жорсткіша, як на мене
no subject
Вже вийшов у гарній якості Ліло та Стіч, це набагато краще за пабліки.
no subject
чим саме тобі подобається?
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
Тим паче, що трохи розширює кругозір, світ набагато більший та різноманітніший ніж здається.
no subject
no subject
no subject
тому "Ліло і Стіч" - це несподіване і приємне відкриття )
no subject
всередені я розумію, що справа не тільки в жорстоких сценах, а й в ому, що просто відмовляєшься сприймати щось
no subject
соромно зізнатися, але мультик я не дивилася. а чим саме він тобі сподобався? можливо, варто подивитися до того, як вийде фільм?
мені здається, психіка просто відмовляється сприймати, бо і так переповнена. або може бути така захисна реакція - коли нервова система перевантажена і просто не має ресурсу ще з чимось справлятися. взагалі мені це відчуття дуже знайоме
no subject
Колись були такі картини, що можна було передивитись багато разів. Я вже не пам'ятаю моментів, та пам'ятаю що з цією картиною асоціюється добро.
no subject
вже і не памʼятаю, який фільм або мультфільм передивлялася багато разів. от намагаюся пригадати, і нічого не спадає на думку.
а у тебе є такі картини, які передивляєшся час від часу?
no subject
Одним з тих що саме передивлявся - Перл Харбор.
Усе інше трохи втратило актуальність, хоча там були і мультики : Братик Ведмежа, Валлі та інші картини Піксар.
no subject
тільки боюся, що Перл Харбор буде важкувато дивитися. памʼятаю, ти вже згадував його в одному із записів.
а все інше залюбки гляну, ця частина кінематографу якось пройшла повз мене. можливо, щось бачила - але дуже, дуже давно
no subject
Мультики серії хоробре Серце, Рапунуель, Моана, та інші подібні)
no subject
так склалося, що дивилася переважно арт-хаус та взагалі такі фільми, що знімали незалежні студії, з невеликим бюджетом.
no subject
Та це в минулому, пройшло дуже багато часу, зараз хочеться чогось чіпляючого, але не так, щоб душа від цього тремтіла...
Та й відчуття вже інші, то був інший, вільний період життя коли такі картини викликали хвилювання
no subject
та й взагалі з тими, з ким на одній хвилі. це велика рідкість